Зігуля С.І.

Тобі, Мама́ю

Тобі, Мама́ю, слава йшла до рук
Стелився ковило́ю степ у но́ги...
Та кряче на твоїй могилі крук,
Синів обрали різнії дороги.
 
Один твоєму ворогу вклонивсь,
І стерлося в роках його імення,
А інший пріч царів і бойовиськ
Поміж лісів підняв твоє знамено.
 
Прозвались мамая́ми козаки –
Сміливці, що нена́видять неволю.
Імення те пережило віки,
А кров Кия́тів* ма́ла іншу долю.
 
Олена Глинська сина привела
З поріддя Рюрика і Чингісхана,
Із тих, кому завжди мала́ земля,
І лиш корона мила і кохана.
 
Не довго рід його траву топтав,
Одначе залиши́в несите царство,
Що поглинало зе́млі, як удав,
Й нена́виділо степове лица́рство.
 
І ті, і ті пішли від мамаї́в,
Розтягся герць на довгі й довгі ро́ки.
Пощезли ха́ни, вже нема царів,
Та з тим сусідством маємо моро́ки.
 

* Мамай належав до половецького роду Кият (за однією з версій це слово значить "з киян").