Зігуля С.І.

Край неба ледь жеврів…

Автор     музики  -  Віктор  Охріменко

Край неба ледь жеврів, туман поміж верб вився косами...
Я слідом за батьком пірнув у рося́ву імлу.
Йшли полем і лугом до берега, вкритого лозами,
Щоб разом з птахами зустріти ранкову зорю.
 
Минулися зо́рі, сточилось століття, не вичешеш
Злий пух тополиний з чуприни — хоч смійся, хоч плач
! І хай вечорами ще пісню веселу мугикаєш,
Та в цьому театрі все менше актор, ніж глядач.
 
Частіше, ніж хочеш, загадують сиві однолітки
Про стежку отую, з якої нема вороття...
— Чом скисли? — питаю. — Чи ви переїли антонівки?
Погляньте довкола — ця осінь така золота́!
 
Хай схід намурмосився… Дощ восени — ви не звикли ще?
І краще, і гірше, з водою, і з квасом було...
Раніш, ніж належить, нам літо ніхто тут не висвище.
Чом зморшки даремно взялись наганять на чоло?
 
Чи став обійма сніговій лебединими крилами,
Чи вихор гне ве́рби, чи гро́ми шматують блакить —
Негода минеться, розквітне бузок понад схилами,
І місяць зіпнеться на небо, ночей ворожбит.
 
Край неба зажевріє, тра́ви укриються росами...
Хтось інший пірне у весняну досвітню імлу,
Пройде́ ті стежки, де в дитинстві ходили ми босими,
Щоб разом з птахами зустріти ранкову зорю.

26.12.2014

Авторский перевод на русский язык:

Восток чуть алел

Восток чуть алел, а туман между верб вился косами...
Я вслед за отцом окунулся в весеннюю мглу.
Шли полем и лугом вдоль берега, скрытого лозами,
Чтоб с птичьим хоралом встречать молодую зарю.

Растаяли зори, истёрлось столетье, не вычешешь
Злой пух тополиный из чуба – хоть смейся, хоть плачь!
И, пусть вечерами ты песню тихонько мурлыкаешь,
Но в жизни театре ты зритель – увы, не скрипач.

Всё чаще, чем хочется, слышу я речи от сверстников
О тропке, с которой уже не вернуться в наш край.
– Что смотрите кисло? Весны рано ждать ещё вестников!
Взгляните – чем осень, пора золотая, не рай?

Восток хмурит брови... Осенняя морось – не в новость нам.
И лучше, и хуже, с водою, и с квасом жилось...
До лета нам зиму ещё пережить уготовано –
Хоть думай, лоб сморщив, а хоть положись на авось.

Обнимет наш пруд снеговей лебедиными крыльями,
Согнёт ветер ве́рбы, иль гро́мы ударят в лазурь –
Пройдет непогода, лёд сгинет, уступит плёс лилиям,
И месяц-колдун разукрасит полночную хмурь.

Восток заалеется, тра́вы покроются росами...
Мальчишка другой распахнёт дверь в весеннюю мглу,
Пройдёт той тропой, что бежит за село меж покосами,
И встретит под птичий хорал молодую зарю.