RitmInMe Описание программы Оператор цифровой трансформации - Dilibrium / Дилибриум
Facebook    Twitter    Google+    LiveJournal    Мой Мир
ВКонтакте     Одноклассники

Font Size

Додаток 2                   Додаток 4

 

Авторський переклад з російської.
Оригінал – http://www.ritminme.art/o-programme/alittle.
Приклади подекуди наведено мовою оригіналу.

Додаток 3.
Трішки слів про ритм віршів

Для кого призначена ця стаття

Муки творчості

20% людей випивають 80% пива.
Закон Парето

Програма "Ритм у мені""

  •  перевірка ритмічності віршів;
  •  визначення віршового розміру;
  •  вбудовані римовники;
  •  розмітка римування;
  •  перевірка правопису;
  •  словники (український, російський);
  •  ведення словників користувача;
  •  сервіс для роботи з віршами з
      інтернету.

 

Віршики я пописував і в юності, але у значній кількості цією справою зайнявся вже в нинішньому тисячолітті, років вісім назад зацікавився питанням ритмічності віршів, а років зо три як пішов в люди, придивляючись до того, що зустрічається з цього приводу в інтернеті.

Виявилося, що поети теж люди. Незважаючи на піднесеність матерії, з якою вони працюють, соціальні закони владні і над ними, та й не один раз. 80% поетів перебувають в стані перманентного очманіння від того, що у них виходять вірші, і питанням їх якості не заморочуються. Ще 16% вважають, що їхні вірші геніальні (або надіслані Вищими Силами), а тому правці не підлягають. І тільки 4% згодні над своїми віршами працювати. Їм і адресується ця стаття. Вона не дуже довга, не претендує на повноту і академічність викладу, конспективно демонструє найпростіші прийоми отримання картинки (схеми) ритму – може, хто і дочитає до кінця.

У тексті є абзаци, в яких йдеться про те, як деякі речі робляться за допомогою комп'ютерної програми. Якщо це Вам не цікаво – їх можна сміливо пропускати (ці абзаци зміщені вправо). Програма "Ритм у мені" полегшує процес, але не є обов'язковою.

Позначення і терміни

 

Та днів минулих анекдоти
Від Ромула й до наших днів
Він в пам'яті своїй таїв.

А.С. Пушкін

Основне, що відрізняє поетичну мову від прози – ритм. Як і в багатьох інших областях людської діяльності, пріоритет з позначення ритмічності належить древнім грекам. Те, що ми називаємо наголошеними складами, вони називали довгими і позначали "—", а нашим ненаголошеним у греків відповідали короткі склади, що позначалися чимось подібним до "". Ці умовні символи можна зустріти в академічних виданнях.

У рукописних чернетках ми проставляємо наголоси над голосними і, якщо робити це чітко і розмашисто, виходить щось на кшталт косої риски ("/"). Для ненаголошених складів найбільш мнемонічний (легко запам'ятовується) прочерк ("-").

Для друку (й публікації на деяких інтернет-порталах) зручніша пара символів "!" та "-".

Деякі комп'ютеризовані особистості використовують позначення "1" та "0".

Як бачите, вибирати є з чого. Особисто я для чернеток зупинився на рукописному варіанті ("/"/"-") з таких резонів: академічний варіант (""/"") солідний, але громіздкий і орієнтований на інше мовне середовище; в числовому варіанті ("1"/"0") нулі занадто засмічують зображення; варіант ("!"/"-") хороший, і під час роботи на комп'ютері я його інколи використовую, але на чернетці ставити "!" мені не подобається.

Мінімальною структурною одиницею вірша в силабо-тонічному віршуванні, на яке я й орієнтуюсь надалі, є стопа – комбінація наголошеного складу (ікту) і ненаголошених складів (не-іктів). Назви стоп також почерпнуті у греків, наприклад:

2-складові

 !-
 -!

 хорей
 ямб

 --
 !!

 пірихій
 спондей

3-складові

 !--
 -!!
 !!!

 дактиль
 бакхій
 молос

 -!-
 !!-
 ---

 амфібрахій
 антибакхій
 трибрахій

 --!
 !-!

 анапест
 амфімакр

4-складові

 !---
 ---!

 пеон №1
 пеон №4

 -!--
 !--!

 пеон №2
 хоріямб

 --!-
 -!!-

 пеон №3
 ямбохорей

і багато інших.

Зі стоп складаються поетичні рядки (вірші). Говорять про метр (метр-схему) й ритм (ритмічний малюнок) поетичного рядка. Метр – то ідеал, ритмічний малюнок – те, що ми маємо на практиці. Наприклад, для рядків

Як я́ мали́м збира́вся на весні́
Піти́ у сві́т незна́ними шляха́ми,
Соро́чку ма́ти ви́шила мені́
Черво́ними і чо́рними нитка́ми.

  

-! -! -! -- -!
-! -! -! -- -!-
-! -! -! -- -!
-! -- -! -- -!-

метр – 5-стопний ямб (-! -! -! -! -!). Реальний ритмічний малюнок змінюється від рядка до рядка, але носить те ж горде ім'я – дивно, якби в критичних статтях значилося «Дмитро Павличко намагався писати "Два кольори" 5-стопним ямбом». Більше того, остання стопа поетичного рядка може бути нарощена за рахунок закінчення (як у парних рядках наведеного прикладу) або скорочена за рахунок ненаголошених складів у кінці стопи (хорей, дактиль, амфібрахій), але й після таких змін останню стопу відносять до того ж розміру.

Офіційно на поточний момент вважається, що в українському віршуванні є п'ять метрів: хорей, ямб, дактиль, амфібрахій та анапест, що складаються з стоп з одним наголошеним складом і 1-2-а ненаголошеними. Інші різновиди стоп, що складаються з двох чи трьох складів, вважаються відхиленням від метра, а стопи з чотирьох і більше складів підпадають під бритву Оккама ( "Не слід множити кількість сутностей понад необхідне"). І дійсно, ці стопи можна уявити як такі, що складаються з дво- чи трискладових стоп.

Але в поезії, як і в лінгвістиці, яка її теоретично опікується, демократія. Це в термодинаміці один вчений сказав "Нема газу теплороду!", а інші подумали, погодилися, і більш про теплород а ні-ні (хіба що в історичних екскурсах поминають). Поети ж пишуть вірші, і не замислюються, що виходить – ямб, чи пеон №2. Відповідно, і критики вільні тлумачити вірші відповідно до своїх уподобань. А про експериментаторів і говорити нічого – я бачив цілком осмислений текст, написаний правильним 7-складовиком!

У програмі-помічнику поета "Ритм у мені" це питання вирішене двома налаштуваннями: максимальною кількістю складів у стопі (за замовчуванням – три) і способом порівняння (за замовчуванням – починаючи з двоскладових стоп). Для експериментів можна збільшити допустимий розмір стопи і (за інших рівних умов) віддавати перевагу більш довгим стопам. У будь-якому випадку, отримуємо ритмічні малюнки для кожного окремого рядка, які складаються в ритмічну картинку фрагмента твору в цілому (останню можна прирівняти одному з метрів, задаючи орієнтир для порівняння).

А можна без комп'ютерної програми?

 

Не мавши вищої ідеї
Життя за звуки положить,
Не міг він ямба від хорея,
Як ми не бились, відрізнить.

А.С. Пушкін

Звичайно, можна розібратися з ритмом віршів і без комп'ютера! Раз стародавні греки ритмічні малюнки малювали... Беремо рукописний текст, і, як чуємо, розставляємо наголоси над складами. Або під ними:

В результаті бачимо вертикальні лінії в позиціях іктів (їх ще називають "опорні склади", "опорні долі", "опорні стовпи", "меридіани"). А де лінії аж занадто вихляють, дивимося, що це – реальна помилка ритму, чи так слова лягли. Для людей, які покладаються на свій поетичний слух, такої перевірки більш ніж достатньо.

Тим же, хто схильний давати більш формальне обґрунтування, ніж "я так чую", доводиться поморочитися. Начебто, все просто: якщо в слові є голосні, то хоч одна з них наголошена. Як казав поручик Ржевський, "якщо у жінки є рот..." Але Ржевський – відомий пошляк, і наголоси, як і жінки, не обов'язково керуються проголошеним принципом. Правилами вимови відає наука фонетика: "в потоці живої усної української мови службові слова, як правило, не мають наголосу". Фонетичне слово, або ритмічну групу, утворює самостійне слово з службовими словами, що прилягають до нього і які втрачають при цьому власний наголос (клітиками). "Як правило" – тому, що іноді і самостійне слово передає наголос службовому. Наприклад, можна вимовити "по́ морю" и "по мо́рю".

У фонетичному слові наголошена голосна вимовляється чітко, ненаголошені – не зовсім (редукуються). Так, наприклад, в російській мові звук "о" вимовляється тільки в наголошеній позиції. У ненаголошеній, хоч і пишеться "о", але вимовляється щось схоже на "а" (якщо наголошена позиція поруч з ненаголошеною або на початку слова), чи щось середнє між "и" та "а" (в інших позиціях). Таке явище називається якісною редукцією і для української мови воно не характерне (хіба що звук "о" перед "у" стає більш губним, а "е" та "и" в ненаголошеній позиції звучать майже однаково). У словах української мови голосні ненаголошених складів втрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр (кількісна редукція).

У сумнівних випадках наголос краще перевірити за словником – благо, інтернет це суттєво полегшує. Дуже прикро, коли у поета викриють помилку вимови. Правда, деякі наполягають на так званому "авторському наголосі". Як на мене, це просто синонім авторської ліні, а не самовираження, і прощається хіба що класикам. Є ще словотворчість або просто заум, та то вже химери поезії. А є ще діалекти… Втім, кожен вирішує сумнівні ситуації на свій смак.

У програмі "Ритм у мені" доступ до словників (орфографічного, тлумачного, синонімів) полегшений – через меню, яке викликається при натисканні правою клавішею мишки на слово. Але онлайн-словники мають один недолік: вони "протухають" або їх інтерфейс змінюється... Так що якщо якийсь словник "відвалиться" або Ви запропонуєте що краще – пишіть мені на електронну пошту.

Аналізуємо картинку ритму

Взяти брилу мармуру
і відсікти від неї все зайве.

Огюст Роден

Розставивши наголоси, ми вже маємо картинку (схему) ритму. Програма робить цю механічну роботу за нас, хоча іноді й потребує підказок. Наприклад, поет точно знає, оспівує він за́мок чи замо́к, а програма розбереться не завжди. Зате кількість складів в 99,99% випадків порахує точно.

Добре, якщо всі наголоси стоять у відповідних обраному метру позиціях – вірш ритмічно ідеальний. Але трапляється це рідко – десь, та є спотворення. Необхідно розібратися, наскільки вони істотні.

Перший рівень, приблизний – контроль кількості складів в рядках. Іноді виявляється, що деякі рядки довші за інші (природно, римування з різними типами закінчень або свідоме використання рядків різної довжини до помилок не належать). Доводиться "вичавлювати воду". Процес не з приємних, оскільки потрібно і розміру дотримуватися, і зміст не спотворити. Якщо довгих рядків багато, а стиснути їх без істотної втрати змісту не вдається, вирішуємо проблему більш приємним чином – по рекламному слогану "просто долий води". Додавати склади або слова завжди легше, ніж видаляти, при цьому з'являються нові образи... Але вірші, написані більш короткими рядками, як на мене, красивіші.

Другий рівень – перевірка відповідності ритмічної картинки метру. Ті місця у вірші, які не відповідають метру, підлягають посиленому "прокатуванню на язиці".

Мінімальне правило, іменоване "забороною переакцентуації", говорить, що наголос в багатоскладовому слові і один з іктів віршованого рядка повинні збігатися. Якщо це виконується, то простір між іктами можна заповнювати чим завгодно – короткими словами (навіть якщо вони створюють спондей) для ямба і хорея і одно/двоскладовими словами для дактиля, амфібрахія й анапеста. Якщо цю вимогу виконано, то грубих порушень ритмічності немає.

Шорсткості ритму утворюються для кожного метра по-своєму.

Загальну закономірність зазначила Світлана Скорик: погано, якщо зустрічаються стопи з суміжним наголосом (!!, !!-, -!!, !!!), тобто якщо слово, наголос в якому падає на не-ікт, відіграє́ в реченні більш значиму роль, ніж те, наголос в якому падає на ікт (створює конкуренцію).

Для хорея (!-) та ямба (-!) спондей (!!) створює шорсткість в разі конкуруючих суміжних наголосів. Одиночний пірихій (--) зазвичай не дає шорсткості ритму. Якщо пірихії в сусідніх рядках розташовані однаково (за схемою одного з пеонів), то говорять про майстерність роботи з пірихіями. Але одиночний пірихій, який не підтримується в сусідніх рядках, вірш не прикрашає (хоча й радикально не псує). Зазвичай структура пірихіїв в хореї схожа з пеоном № 1 (!---) або №3 (--!-), в ямбі с пеоном № 2 (-!--) або №4 (---!). Тобто одні ікти більш значущі, ніж інші, утворюючи так звані опорні меридіани. Мистецтво роботи з пірихіями полягає в тому, щоб, як мінімум, не потрапляти ними в опорні меридіани, а як максимум – розташовувати їх в сусідніх рядках однаково.

Жорсткого правила – яка саме схема розміщення пірихіїв природна для даного розміру, не існує. Для непарної кількості стоп схему можна визначити відліком від останнього меридіана (він присутній і цілісний завжди, оскільки містить закінчення, що рифмуються). Далі – по парним / непарним: передостанній меридіан необов'язковий, наступний – бажаний і т.д. Для парної кількості стоп такий підхід дасть пірихій у першій стопі, що не завжди вдається красиво реалізувати. Тому першу стопу роблять опорним меридіаном, розташовуючи їх симетрично щодо центру рядка. Якщо строфа складається з рядків, що містять різну кількість стоп, то опорні меридіани в кінці більш довгих рядків можуть бути переривчастими, а сучасна цезура може залишити лиш натяки на них.

Чим довше рядок ямба чи хорея, тим більше у нього шансів розсипатися під власною вагою, перетворитися в "злегка ритмізовану прозу, зґвалтовану римою". І тим потрібніше стає цезура – ритмічна пауза на одній з стоп, що ділить рядок на частини. Класична цезура прив'язана до конкретного складу, сучасна цезура – до цезура – до схеми римування, обраної автором для першого поетичного напіврядка. Якщо кількість стоп у першому напіврядку постійна, то з цезурою пов'язаний опорний меридіан. Іноді цезур буває декілька.

У трискладових розмірах зазвичай допустимою є поява стоп, один з іктів котрих співпадає з іктом основного розміру.

Для дактиля (!--) випадкова стопа антібакхія (!!-) не є нестерпною, якщо суміжні наголоси не конкурують. А ось поява стопи амфімакру (!-!) у плині рядка дактиля практично не відчувається.

Анапест (--!) стопу бакхія (-!!) переносить гірше, стопу амфімакру (!-!) – терпимо (не рідкість вірші, написані анапестом, у яких перша стопа суцільний амфімакр). Більш того, я зустрічав вірші, що нормально читаються, хоча містять суміш стоп дактиля, анапеста і амфімакру. Одначе орієнтуватися на такий підхід, як на мене, не варто, але й не силлабо-тонікою єдиною живе віршування...

Алергія анапеста на бакхій теж під сумнівом. Скажімо, у Н. Некрасова у вірші "Рыцарь на час" на 222 рядки, написаних анапестом, зустрічається 18 стоп бакхія (17 з них утворені двоскладовими займенниками і одна – двоскладовим прийменником). Тобто класика це не бентежило (хоча особисто я постарався б подібних стоп уникнути).

Амфібрахій (-!-) неперебірливий – він приймає і стопу бакхія (-!!), і стопу антібакхія (!!-), якщо суміжний наголос не конкурує за ікт.

Трибрахій (---) – ненаголошена стопа – у трискладових розмірах не дуже частий (хоч і не дуже бажаний) гість. Ікти у трискладових рівноправні. Останній меридіан присутній і цілісний завжди. Перший більш чутливий до впровадження трибрахіїв, інші – менш. Небажані два трибрахія поспіль – "провал" ритму. У разі довгих рядків так само бажана цезура.

Зазвичай у віршах логаеди (поетичні рядки з упорядкованою сумішшю стоп канонічних розмірів) зустрічаються рідко – пишуть одним з п'яти розмірів, обходячись упорядкованим чергуванням кількості стоп у рядку та схемою римування.

Окремо слід сказати про останню стопу поетичного рядка. Вона випадає із загального правила і, якщо не відповідає обраному метру, може

1) бути подовжена ненаголошеними складами – наприклад, стопа ямба з римуванням жіночим (-!-) або дактилічним (-!--) закінченням;

2) бути тією чи іншою мірою скорочена; наприклад стопа хорея (!-) – до одного (!) стилю, а дактиля (!--) – до одного (!) або двох (!-) складів;

3) бути довільно замінена стопою іншого типу; наприклад, у вірші, написаному анапестом (--!), остання стопа – повний (-!-) або скорочений (-!) амфібрахій.

Дії над останньою стопою можуть чергуватись по рядках, що, у поєднанні з різною кількістю стоп у віршованих рядках, робить малюнок ритму і римування вірша дуже примхливим. Наприклад, логаед з анапесту та амфібрахія, згаданий в останньому варіанті, цілком терпимий до ситуацій, коли остання стопа "розпрямляється" до анапеста (--!), або амфібрахій крім останньої стопи захоплює і передостанню. На схемі це виглядає некрасиво і до класичного віршування явно відношення не має, але слух особливо не протестує, а критики або ігнорують це свавіляя, визначаючи поетичний розмір за остовною масою стоп, або оголошують це логаедом (статичним або динамічним, причому стопу "-!" можуть визнати і скороченим амфібрахієм, і ямбом), або дольником (паузником).

Перевіривши ритмічність, приступаємо до правки сумнівних місць. Іноді вдається обійтися малою кров'ю – синонімами, іноді доводиться переробляти й сусідні рядки. Звернути увагу слід на ненаголошені стопи і випадки можливої конкуренції наголосів. Наприклад, якщо в ямбі (-!) зустрілася стопа спондея (!!) або пірихія (--), то слід проаналізувати значимість слів, що її утворили (або просто "прокатати на язиці"): чи не ховається там хорей (!-)? А якщо ховається, то це вже не шорсткість, а похибка ритму... Перспектива такої перевірки виглядає гнітюче, але з часом з'являється навик і на нешкідливі для ритму спондеї та пірихії часу вже не витрачаємо.

Особливу головний біль становлять омографи – багатоскладові слова, які пишуться однаково, але мають різний наголос. Доводиться боротися і з таким явищем, як "авторська глухота". Ви написали вірш, і він Вам подобається. Але в якомусь з рядків вжили слово не з тим наголосом. Звичайно, грубі смислові помилки ("за́мок замість замо́к") малоймовірні – вони відсіваються на стадії написання. Але ось випадки труднощів вимови, поширених мовних помилок відловлювати не так просто. "Ты поняла́, по́няла?" – кричить одна дівчинка інший. Чи припустимо це вставити у вірш? Для антуражу – так (але з проставлянням авторських наголосів). У загальному ж випадку – ні. Якщо не пам'ятаєте правило – на допомогу прийде Google: набираєте "поняла или поняла" (саме так – без всяких відмінностей), і пошуковик видасть адреси граматичних інтернет-ресурсів, де все це пояснюється. Правда, видасть ще й купу чатів, але там інформація не настільки достовірна.

Ще одна болячка – односкладові слова, які сприймаються, як ненаголошені (клітики). В академічній фонетиці закріпилася точка зору, згідно з якою до службових слів належать «частки мовлення»: частки, прийменники і союзи. Але демократія... Хтось з авторитетів відносив до них займенники, числівники, прийменники, сполучники, займенникові прислівники та допоміжні дієслова, хтось – тільки прийменники та союзи чи дієслівні зв'язки (бути, могти , є), прийменники, сполучники, союзні слова... Ваш покірний слуга, як і батько Мушкетона (за Дюма), "винайшов для себе віру змішану". Якщо односкладове слово, яке не є службовим з академічної точки зору, потрапляє в позицію ікту, то вважаю його наголошеним. Якщо ж таке слова не потрапляє в позицію ікту і апокрифи граматики вважають його службовим, то прокочується рядок на мові і найчастіше вважаю його ненаголошеним. Втім, такий підхід практикувався з часів Тредіаковського і добре описаний В.М. Жирмунський в книзі «Введення в метрику. Теорія вірша».

"Авторська глухота" і елементарна лінь штовхають нас часом на найпростіші рішення. Що, чужорідна стопа в рядку, конкуренція наголосів? Зате які емоції, образи! А якщо швидко прочитати, то і непомітно нічого... Рецепт дієвий: виконавці естрадних пісень саме так і вуалюють огріхи тексту. І пісні з цими огріхами народ із задоволенням співає... Допрацьовувати вірші, чи і так зійде – вирішувати автору.

Створюючи програму "Ритм у мені", я намагався, як міг, полегшити роботу з побудови схем ритмічності. На жаль, без ручної роботи під час використання програми не обійтися. Виною тому як односкладові слова, значимість яких змінюється в залежності від ролі в реченні, так і багатоскладові слова, що мають варіанти наголосу (на кшталт "за́мок/замо́к"). Хоч програма і бере на себе 99% механічної роботи, але 1% на долю людини залишається. Довіряй але перевіряй. Наприклад, через онлайн-словники, посилання на які вбудовано в програму.

Коли пасує комп'ютер

Проводів натруджені жили,
Алгоритмом зімкнута міць
 
Р. Рождественський

У будь-якому випадку, людині доводиться самій розбиратися з випадками суміжних наголосів, конфліктами значущості слів й омографами. Навіть в такому питанні, як підрахунок кількості складів, 0.01% невизначеності є.

Звичайно, я, не будучи професійним мовознавцем, поринув у інтернет і виявив два підходи. Представники одного розповідають, як реалізовано складотворну функцію в європейських мовах (деякі сягають у своїй обізнаності аж до Полінезії), а про власне українську кажуть побіжно чи повторюють за Л. Шевченко "У функції складотворних звуків виступають звичайно голосні, у функції нескладотворчих приголосні. Разом з тим у кожний мові відомі голосні, позбавлені складотворної функції (пор. укр. [ў], [j], наприклад: мо[ў]ни[j], [jду], [ў]па[ў]) {…} Сонорні приголосні можуть бути складотворними i в українській мові. Наприклад: ве-пр, се-ме-стр, мо-нстр" (підкреслено мною).

Мене трошки здивувала така неформальна (чи недбала) подача матеріалу: в частині голосних чомусь не вказано слова у звичайному записі ("мовний", "йду", "впав"?), а в частині приголосних – складотворні звуки у вигляді транскрипції. [ВепИр]? Так тоді "Реве та стогне ДніпИр широкий"... Аж занадто в частині голосних це схоже на діалектну вимову, а в частині приголосних – на труднощі вимови. Тому я вирішив пристати до іншого підходу, викладеного в лекції про класифікацію звуків на сайті Хмельницького національного університету: "голосними є звуки, які {…} виконують складотворчу функцію; приголосними називаються звуки, які {…} не виконують складотворчої функції."

Поезія орієнтується на усне мовлення, вірші читаються вголос, звучать – хай навіть уявно. Ви ж можете мати свої резони, і основним з них є Ваш поетичний слух. І, бажано, із перевіркою вірша шляхом читання вголос.

У програмі "Ритм у мені" прийнято формальний підхід, при якому скільки в слові голосних, стільки і складів. Винятком є слова, що складаються з кількох приголосних ("шшш") й скорочення та ініціали з однієї приголосної, оформлені крапкою. Для особливо лінивих у Додатку 4 описується, як перекласти робо́ту з читання тексту на ро́бота.

Про цезуру

Я полюбляю в п'ятистопнім ві́рші
Цезуру після другої стопи.
           
А.С. Пушкін

Ритм у віршах проявляється на багатьох рівнях: горизонтальний – в рядку, вертикальний – в римуванні рядків, макрорівня – у строфіці. Але іноді поети (зокрема, щоб заощадити на другому рівні) об'єднують перший і третій: записують по кілька віршованих рядків (зазвичай два, але іноді три, а то й чотири) в один фізичний. Поети в своєму праві: і рядки економляться, і у читачів до так званих внутрішніх рим не настільки високі вимоги, як до тих, що явно видно в кінці рядків.

Критики ж, виявивши цезуру, просторікують в стилі "самурай без меча подібний самураю з мечем, але тільки без меча", бо з глибокої поваги до прав Автора не наважуються сказати "а давайте розділимо вірш на поетичні рядки!" Крім поваги, відіграє́ свою роль і лінь: це ж скільки переписувати треба... Та й проколотися можна: автор пише-пише з цезурою, а потім на її місці довге слово вставить...

У програмі "Ритм у мені" передбачені два інструменти для роботи з цезурою. У щадному режимі Ви вказуєте на склад, програма проводить після нього синеньку лінію по всьому віршу, і Ви бачите, є цезура (можливо, дещо доведеться підправити вручну), чи тільки здалося. А можна вчинити й нещадно – після того, як цезуру визначено, вказати програмі: "Ріж!" Ось приклад такого нещадного аналізу:

А.І. Ніколаєв в книзі "Основи літературознавства" наводить фрагмент пісні Р. Рождественського як приклад логаедів, стверджуючи, що ритмічна схема вірша – анапест + ямб + ямб + хорей ( --! -! -! !- ).

Я дозволив собі засумніватися в цьому. Подивіться: після 7-го складу безперечно є цезура... А цезура, на мою високому думку – то слід склейки двох поетичних рядків в один типографський. Що, як розрізати рядки по цезурі?

І зникли кудись хитромудрі логаеди – залишився звичний хорей: 4-стопний з чоловічими закінченнями у непарних рядках і 1-стопний з жіночими – у парних.

Тому́ – порада: якщо Ви (за допомогою програми або вручну) побудували ритмічну схему вірша і виявили, що на початку рядків ритм добре видно, а в кінці якась каша, не поспішайте скептично кривити губи. Не виключено, що у вірші є цезура (а то й кілька). Розділіть вірш на рядки по цезурі – і Ваші губи розтягнуться в усмішці! Хоча вручну я цим займатися не став би.

 
 
© Зігуля С.І. (Tom d`Cat)
2017-2023